Не тільки коні на піску

Я майже не дивлюся телебачення, але останню передачу програми «Україна має талант» таки передивилася. Бо всі знайомі чи не дірки у вухах поробили розповідями про чудо-дівчину, яка малює піском. Пісочна анімація — одне з тих видовищ, на яке можна дивитися годинами. Дивитися, поки у самого руки не починають плакатися: «Ми теж хочемо!» І тоді сидиш через день-два на березі річки і щось малюєш. Можливо це щось взагалі незрозуміле — пірамідки та сонечка, але ж пісок такий теплий, і так його в долоньці стискати приємно, поки витікає поволі. Ніби вічність з пісочного годинника. Гарно, що завдяки таким програмам люди починають дізнаватися про види мистецтва, які надзвичайно поширені в інших країнах, але не відомі у нас — бо на заході навіть пісочні мультфільми знімають. Не просто ж так техніка носить назву пісочної анімації.

Хочете подивитися, як художники малюють піском на скляному столі? Я спеціально розміщую кліп від російського майстра Артура Кірилова і нижче — ще один, від корейських аніматорів КімХаДжун. Бо з роботами Ксенії Симонової більшість українців вже знайомі 🙂





Четвергова сіль

Завдяки блогомарафону мій блог росте та ширшає. От і сьогодні зробила нову категорію, до якої переїхало декілька заміток. І додається ще одна, яку бажано прочитати сьогодні. Бо якщо не прочитати сьогодні, то цілий рік її взагалі можна не читати 🙂

Розповім я про четвергову сіль. Про традицію прибирати оселю до Чистого Четверга та митися на Чистий Четвер знають усі. Але мало хто пам'ятає, що раніше у цей день також святилася, або особливим чином оброблялася сіль. Цю сіль зберігали весь рік. Якщо хтось у родині хворів, або погано себе почував, варилася їжа з четверговою сіллю. Після великих суперечок в хаті милися підлоги з розбавленою у воді освяченою сіллю. Дуже багато народних обрядів також було з нею пов'язано.

Звичайно, щоб зробити четвергову сіль, нам потрібно мати сіль 🙂 Але тільки старого гатунку, тобто кам'яну. Йодована та міленька сіль, що виглядом нагадує соду (забула, як називається, от і описую в такий спосіб) не підійдуть.

Багато хто бере трохи солі на церковну службу у чистий четвер (службу треба відстояти повністю).

Але існують і інші методи зробити собі четвергову сіль:

а)  Взяти солі у трьох сусідів і всипати її до мішечка;

б)  Зняти з капусти верхнє листя, порубати його, перемішати з кам'яною сіллю і перепекти цю суміш у духовці;

в) М'яту або мелісу змішати з покришеним бородинським, або схожим за властивостями чорним хлібом та сіллю і знов таки, перепекти в духовці.

Який спосіб ви б не обрали, після зазначених дій пересипте сіль до миски і залиште на ніч з четверга на п'ятницю під місячним світлом. Тобто, або на вікні, або на балконі. Зранечку пересипте сіль до ємності, в якій вона буде зберігатися.

Я наприклад, буду сьогодні робити варіант в). Дуже смачна сіль виходить.

Звідки взялися писанки?

Вирішила написати невелику замітку з цього приводу, бо були питання.

Десь класі у сьомому в школі ми вчилися робити писанки. Я пам'ятаю, як спочатку десь з місяць занотовували до зошитів значення того чи іншого візерунка та кольору, шукали спеціальні прилади, у яких розтоплюється віск, вчилися змішувати фарбники. То було ціле діло — майже уся чверть з малювання у нас була зайнята уроками писанкарства.  Звичайно, про походження писанок ми дізналися також багато чого.

Писанки, як і зайці — дохристиянський символ, пов'язаний із зустрічанням весни, а вже пізніше — з Великоднем (знаю, зараз тут опиниться товариш 1st і буде мені задавати купу питань). Окрім символу плодоріддя, писанка також є символом сонця. А відповідно — життя, любові і краси; весняного відродження; добра, щастя, радості. Тобто, усього того, що раніше (та і зараз) люди пов'язували з сонцем.

Дослідники вважають, що українська писанка має понад 100 символічних малюнків. Візьмемо кривульку — нитку життя, вічність сонячного руху. Кривулька або безконечник — це символ початку і кінця. Тригвер або триніг символізував, на думку одних, небо, землю і повітря, на думку інших — повітря, вогонь і воду, треті вважали його символом життя людини. Четверті трактували його як символ неба, землі і пекла. Символічне навантаження мала і кольорова гама писанки. Червоний колір усимволізовував радість життя, любов, жовтий — місяць і зорі, урожай; зелений — багатство, буяння рослинного світу, його воскресіння; блакитний — чисте небо, здоров'я; бронзовий — матінку-землю; чорний з білим — пошану до померлих родичів, їхніх душ та інше.

Звичайно, що з запровадженням християнства змінилася і історія, життєва легенда писанки. Тепер вона стала символом радості і віри у Воскресіння Ісуса Христа, символом всепрощення, дружби з усім світом. 

Християнський обряд обмiну писанками та крашанками при христосуваннi пiд час Великодня пов'язують з життям Марiї-Магдалини i Воскресiнням iсуса Христа. Наведу одну з чудових  легенд, яку свого часу розповідала нам вчителька малювання:

"Після воскресіння Ісуса його учні та послідовники розійшлися по різним країнам, усюди провіщуючи радісну вістку про те, що більше не треба боятися смерті. Її переміг Христос.

Марія Магдаліна з цією вісткою не побоялася прийти до римського імператора Тиберія. До імператора не можна було приходити без подарунків, а у Марії Магдалини не було нічого цінного. Вона прийшла з одним єдиним яєчком, як символом вічного життя (див. мою замітку вище). Коли Марія почала говорити імператору, що Ісус також, як новонароджений птах виривається зі шкаралупи, вирвався з обійм власної смерті, імператор розсміявся:

— Це так само можливо, як твоєму білому яйцю почервоніти, —  почав  реготати він, але так і не встиг сказати усе, що хотів, бо яйце в руках жінки миттєво почервоніло."


От з тих часів, як на згадку про цю подію і роблять крашанки та писанки переважно червоно-коричневих кольорів. 

Великодневі зайчики

У багатьох зараз передсвятковий настрій. Католики святкують Великдень, православні — сідають на суворіший піст останнього пісного тижня, і також вже чекають не дочекаються Великодня. Тож сьогодні розповім усім трохи про великодневих зайців.
Мені було завжди цікаво — звідки вони з'явилился, ті зайчики? І тільки декілька років тому я знайшла відповідь. Великодневі зайці у книжках вперше згадуються в 1600 році у південно-західній Німеччині, в Ельзасі. Тільки через двісті років ми можемо знайти відомості про зайчиків, яких випікали з солодкого тіста і щедро присипали цукром.
З Німеччини у 1700х роках святковий заяць разом з поселенцями перекочував до Америки. За традицією перед Великоднем дітлахи майстрували гніздечка яскравих кольорів, часто використовуючи у роботі капелюхи, і ховали ці гніздечка у непомітних місцях. А зранечку, якщо гарно поводилися цього року, знаходили у своїх гніздечках разом з яєчками різні ласощі. Правда, нагадує цей звичай нашого Діда Мороза та святого Миколая?
Яйця, так само як і зайці — язичницькі символи народження та плодоріддя, що прийшли до нас з сивої давнини. З яєць виходить нове життя, а зайці та кролики починають невгамовно розмножуватися саме у весняний період, приносячи величезні приплоди (у кого на селі або вдома живуть ці тваринки, зі мною погодяться). Вони неймовірно плодовиті. Заяча самка може зачати друге потомство, коли ще ходить вагітна першими зайченятами. Згадайте прислів'я — "розмножуються як кролики".
Таким чином ми маємо два символи плодовитості. Але як сталося, що саме зайці приносять яєчки, я чесно кажучи, не знаю. Мабуть, у когось була дуже гарна уява 🙂
P.S.: Кожному, хто мене читає: киньте будь-ласка, яєчко до мого кошика, буду дуже вдячна! І зайцем, а тим паче кроликом, не назву — чесно-чесно 🙂