Це вам не орігамі

Розмірковуючи над тим, чи не взятися мені на вихідних за виготовлення якої-небудь чудової іграшки амігурумі, на кшталт опублікованих Кенгуру (за що дуже-дуже дякую!) вирішила докласти і свої 5 копійок до повальної японізації. Існує така чудова річ, як пейперкрафт або паперове моделювання в просторіччі. Що моделюють з паперу, або картону? Та що завгодно. Починаючи макетами домівок, автомобілей та літаків і закінчуючи дідами-морозами прибульцями:

Такий самий дід-мороз зустрічав зі мною нинішній Новий Рік, хоча збирала його не я 🙂 Потім були тигренята, а зараз дуже хочеться зклеїти такого щасливого крилатого слоника:

Пейперкрафтинг набув популярності в часи Другої Світової в Європі. Це пов’язано з тим, що папір був одним з небагатьох товарів який міг вільно розповсюджуватися європейськими країнами. Вже після війни разом з налагодженням економіки почали з’являтися пластикові конструктори та моделі; тож мода на паперові вщухла. Але зараз, з появою можливості розміщувати безкоштовні або відносно недорогі схеми в інтернеті та їх роздруківкою на звичайному кольоровому принтері, популярність пейперкрафтингу відродилася.

То до чого ж тут японизація? — запитаєте. Як виявилося, саме японські схеми найпростіше дістати 🙂 Чесно кажучи, такий слоник і дід-мороз — то дитячі забавки. От зібрати б щось на кшталт цього:

Keepsake: подарунок на пам’ять

З комп’ютерних іграшок якщо і граю зараз в щось, переважно обираю ті, що з паззлами, загадками, головоломками. Нещодавно натрапила на прекрасну іграшку під назвою Keepsake (в перекладі з англійської — подарунок на пам’ять). Це одна з небагатьох іграшок. в яку я порадила б зіграти підліткам та й повністю дорослим людям теж 🙂 Якось так виходить, що розвиваючих ігор для дітей від 12 до 16 не так вже і багато. В Keepsake присутні величезна кількість головоломок, захоплююча графіка, цікавий сюжет і можливість брати підказки, що як і за чим робити.

Історія починається з обміну подарунками на пам’ять між двома подружками перед довгою розлукою. Одна з дівчинок, Селеста, після загибелі матері поїхала з батьком до магічного університету. Інша — Лідія, залишилася в рідному місті. Минув час, дівчата виросли. І от Лідія назбирала грошей, щоб також вступити до магічної школи Драгонвейл. Вона з нетерпінням очікувала зустрічі з подругою дитинства, але…. Але коли дісталася до Драгонвейлу, виявиля, що школа магії пустує. Замість учнів та викладачів дівчина побачила величезні лункі зали без єдиної душі. От тільки в одній з шаф майстерні було замкнено розмовляючого вовка, який доказував, що він зачарований дракон, та в садку біля школи валялася лялька, яку Лідія дарувала Селесті 8 років тому.

Протягом гри пропонується безліч головоломок, які потрібно вирішити, розшукуючи відповідь на запитання: «Куди всі поділися»? Ви будете блукати величезною магічною школою разом з перетвореним на вовка драконом Заком — страшенним боягузом, який лякається темноти, висоти, лісових хащів, своєї тіні врешті решт…. Насолоджуватися казковими краєвидами, вирощувати магічні дерева, варити зілля, за допомогою якого зачарований дракон зміг би повернути собі справжню форму; а зваривши те зілля, перетворити вовка-дракона в сіамського кота, пройдете 3 магічні іспити, намалюєте картину….

Цю іграшку можна приймати як заспокійливе — блукаючи пустельними залами і галявинами, ти ніби і сам залишаєшся на самоті. І її з легким серцем можна пропонувати своїм дітям — на відміну від усіляких Квейків та Діаблів Keepsake насправді чудова розвиваюча гра.

Ляльки

Наштовхнулася на минулих вихідних на свою стареньку Барбі. Звісно, мою Барбі звали зовсім не Барбі. Я взагалі не могла зрозуміти в дитинстві: навіщо цих тендітних білявих ляльок, так схожих одна на одну, дівчатка ще й називають однаково?
Моя Барбі (цебто Меріл) була не білявкою. Напочатку свого існування лялька мала яскраво-вишневе волосся (марганець мені тоді дуже допоміг), але зараз воно поблякло і втратило свій запальний колір.
Ще у Меріл кольорове татуювання на всю спину — ознака її приналежності до якудза. Татуювання на відміну від кольору волосся, збереглося. Любі мої, з цього прикладу можна сміливо робити висновок: якщо ви не впевнені, що хочете залишити татуювання до кінця свого життя, краще взагалі його не робіть. Бо воно живуче. Постарієте-посивієте, а метелик на плечі яким був, таким і залишиться.
То до чого я все це веду? А до того, що стало цікаво: якими ляльками дівчатка-підлітки захоплюються зараз (якщо взагалі ними захоплюються). Я пам’ятаю, як декілька років тому жваво обговорювалися «кукли-мукли» , які мені чесно кажучи, були якимись неприємними. І мої пошуки привели мене… привели до східних країн. Японії, Кореї і Китаю, де було засновано моду на дорогі «майже живі» ляльки, половина яких своїм виглядом нагадує тендітних ельфів, а друга половина — звичайних емо. Завдяки продуманій скелетній основі ABJD (така у них дивна назва, просто абревіатура) можуть приймати будь-яку позу. Крім того, більшість з них потрапляє до рук покупця… нерозфарбованими. Тобто, людина отримає абсолютно «чисту» ляльку, яку вже самотужки доводить до ладу: стриже і фарбує волосся, наносить потрібний тон на шкіру, малює брови і губи, шиє одяг… Таким чином кожна лялька виходить унікальною. Іншої такої вже нема і скоріше за все не буде, особливо якщо врахувати ціну такого задоволення: в середньому за ляльку треба «вивалити» від 400 до 1000 доларів. Познайомитися візуально з цими іграшками можна в моєму фотоблозі 🙂

Ні, це не Мортал Комбат

Створила нову категорію під назвою "Іграшки". Чи то весна так впливає, чи ще щось. але загострився у мене синдром комп'ютерного ігрування. Взагалі намагаюся відшукувати в інеті щось таке, на що не треба витрачати багато часу — не більше 15-20 хвилин на день. Бо час — то найдорожча річ у світі.

От Травіан, наприклад, з цього приводу мені подобався. Але тільки на швидкому сервері — просто щось побудувати, подивитися, хто тебе хотів обікрасти, послати куди-небудь військо — 10 хвилин, через півдня — знову на це все 10 хвилин витратити і забути до ранку. Або який-небудь паззл скласти. Або ще є така іграшка — Lines називається. Джентельменський набір офісного працівника. Але якось воно все мені трохи набридло, і тепер захопилася колекціонуванням проектів, які займали б мою увагу на якнайменшу кількість часу і розважали при цьому. Коли знайомі розповіли, що на іграшку під назвою My Brute я буду витрачати якнайбільше 5-6 хвилин на день, і при цьому приймати участь у гарних флешевих поєдинках, і при цьому розвивати свого персонажа і при цьому…. нічого взагалі не робити — я вирішила, що знову настало 1 квітня.

Знайшла сьогодні того Брюта, зареєструвалася. Ось можете навіть подивитися, яка у Абетки там зовнішність:

 

 

 

Насправді, досить незвична гра. Спочатку ми обираємо собі персонажа з неймовірної кількості можливих варіантів. До речі, персонаж може генеруватися самостійно під час введення вами свого ніка. Абетка виглядала саме так, як на малюнку, єдине, що я змінила, то це кольорову гаму. 

Як тільки персонаж створено, йдемо до битви. У перший день гри можна проводити шість боїв, потім — тільки по три. У діалоговому вікні обираємо, з ким будемо битися і… і все. Залишається тільки спостерігати, бо бої — автоматичні. І рівні з новими вміннями та властивостями додаються також автоматично. Тобто, ти взагалі не можеш сказати, у який бік поверне розвиток твого персонажа з кожним новим рівнем.

Я можу сказати, що іграшка повністю виправдала свою назву. Бо англійське слово Brute перекладається, як безглуздий, звірячий, грубий, нерозумний, жорстокий. Гра — безглузда, груба та  анітрошечки не розумна, яле  захоплює — саме цією безглуздістю і нерозумністю.
 

Супер-брати Маріо

Нещодавно підіймала тему старих приставочних та комп'ютерних іграшок. З голови не йшли ті славнозвісні брати Маріо. Бо окрім як в них гратися, мені раніше також дуже подобалося дивитися про них фільми та мультики (і таке було). Наскільки я зрозуміла, на Блоксі не одна я така. Тож тримайте подаруночок:

Є бажаючі полетіти у космос?

 

Сьогодні у Росії, в інтернет-залі Центрального Будинку Журналіста сталася прес-конференція письменника Сергія Лук'яненко (відомого своїми Дозорами) і представників інтернет-проекта  «Starquake».

на цій конференції було об'явлено, що кожен гравець Старквейка тепер має можливість взяти участь у справжньому космічному польоті.  Квест на здобуття такої можливості стартує 12 квітня, тобто через два дні. Брати участь можуть усі бажаючі. Звичайно, якщо  грають у цю онлайн-іграшку. Переможець буде відомий через рік — його ім'я нам скажуть у День Космонавтики 2010.

Створюватися цей політ буде на американському шаттлі, вартість квитка — 200 000 доларів. Так що, шановні блоксери, якщо ви з дитинства мріяли стати космонавтом, ця гра для вас 🙂

Пост скриптум: зареєструвалася у цій іграшці. Помилувалася на чорноту Космоса, загадкову велич галактик і… тихенько закрила віконечко зрозумівши,  що космонавтом мені не стати.

Ігри, сінклери та англійська мова

 
Перший комп'ютер у мене з'явився в дев'ять років. То був старий монохромний Сінклер, що батькові віддав співробітник. Старий Сінклер з купою величезних чорних дискет.
Я пам'ятаю, як ми з молодшим братом цілими днями гралися тоді у Dizzy, Gonza і ще якусь іграшку, назви котрої я не можу згадати. Тільки через півроку у нас з'явилася приставка Денді, а перед цим ще була Рембо. Знаєте, у дитинстві іграшки сприймаються інакше. Вони ніби справжні. Ти дивишся на чорно-зелену купу пікселів, а бачиш кумедного чоловічка, у якого є історія (ти її сам вигадав), життя, навіть сім'я! І нехай про це в грі не сказано ані слова, ти все одно знаєш, що так воно є.
Так от. Вдома ми гралися на монохромному Сінклері по вихідним, а у робочі дні — їхали до батька на роботу і гралися на перших Пентіумах. У Тома і Джеррі, Аладдіна, Єретика і Десант. І то було невимовно круто, бо у мене в класі наприклад, взагалі ще ніхто не знав, що таке ото дивне "Пентіум". Юзали собі тетріси і вважали це за щастя.
З часом свій Сінклер ми повністю розібрали (як і ще декілька стареньких машинок, зібраних за безцін у знайомих), повитягали з них усі кандьори і продали дорослим дядкам на радіоринку. А за отримані гроші купили собі особистий Пентіум з неймовірною швідкістю процесора — 200 мегагерц 🙂
До чого то я веду? А до того, що вже давно ні во що не граюся. Бо нема ані часу, ані бажання постійно апгрейдити свої комп'ютери. А вчора знайшла емулятори для різних приставок. І ігри. Того ж самого Аладдіна, Братів Маріо, Останню Фантазію… І увесь вчорашній вечір програла у старі іграшки. До речі, гарно вивчити англійську мову мені вдалося саме завдяки комп'ютерним іграм. Тим, що були створені у жанрі Interactive Fiction. Агов! Хто-небудь ще пам'ятає, що воно таке? 🙂