Червоний намет

На днях зустрілася з батьком. Ми бачимося не дуже часто — десь раз на два місяці: на дні народження або ще на якісь родинні свята. Але іноді бувають моменти, коли просто хочеться зустрітися і поговорити про ніщо, бо маємо багато спільного. Наприклад, непереборну любов до музичних інструментів і грі на нервах всіх оточуючих за їх допомогою. Так-так, під час цієї нашої зустрічі батько вихвалявся, що нарешті навчився грати на варгані, який я подарувала йому десь півроку тому. А я розповіла, що хочу як-небудь придбати собі цимбали, а ще поскаржилася, що вже декілька місяців не можу знайти цікавого фільму для перегляду.

— То візьми у мене що-небудь, — запропонував батько.

Фільмотека у нього величезна — я попросила, щоб він підібрав мені диски на свій розсуд. Мені було цікаво дізнатися, які кінострічки на його думку мають мені сподобатися стопроцентово.

Ними виявилися Нічний Експрес, Республіка ШКІД та Червоний Намет, який я переглянула вчора і про який зараз хочу написати.

Червоний Намет — радянсько-італійська стрічка 1969 року про невдалий політ дирижаблем на Північний Полюс. Двосерійний фільм-катастрофа з неперевершеним музичним рядом, глибоким філософським підгрунтям і захопливими північними краєвидами. Під час перегляду розумієш — це правда. Саме так воно і було. Сучасні американські блокбастери і поряд не стояли.

Я не буду розповідати сюжет фільму, згадаю лише деякі факти, що можуть бути невідомими тим, кому пощастило переглянути його раніше 🙂

Взагалі незрозуміло, як подібне кіно з’явилося в ті часи. І якщо Клаудію Кардиналле при радянській владі знали і любили, то яким чином вдалося запросити на зйомки невідомого пересічному радянському громадянину Шона Коннері («ворога» соціалізму Джеймса Бонда)?  До речі, за радянських часів це був перший фільм, що фінансувався західним продюсером і в якому в такій кількості були задіяні першокласні західні актори.

Велику кількість сцен знімали в екстремальних умовах Арктики — на території Землі Франца-Іосіфа.  Уявіть собі: дубль за дублем по плечі падати в ополонку, ходити по льоду — серед справжніх прозоро-блакитних торосів — босоніж, в одній спідній білизні. Вже тільки про самі зйомки можна було б знімати окремий фільм.

Бюджет картини складав 10 мільонів доларів — величезна для тих часів сума, але зважаючи на умови зйомок, цілком виправдана. Саме щедрому фінансуванню слід завдячувати неперевершеним краєвидам Арктики, якими завершується кінострічка. Заради всього декількох останніх секунд, на яких показано народження нового айсберга (рідкісні кадри) продюсер заснував окрему експедицію — поблизу тих місць, де вся ця історія відбувалась насправді.

Так-так, стрічку засновано на реальних подіях 1928 року і лише декілька моментів додано сценаристом — кохання Мальгрема та Валерії; обставини загибелі Амундсена (за сюжетом він знайшов місце падіння оболонки дирижабля і зазнав аварію при посадці біля неї; насправді ж доля групи Алессандріні, яку віднесло на дирижаблевій оболонці та обставини загибелі Амундсена й досі залишаються таємницею). Крім того, під час прем’єри ще були живі декілька учасників експедиції, а капітан експедиції Нобіле навіть відвідав прем’єру стрічки.

До речі, цікава особливість фільму — для заходу та СРСР версії картини були різні. Наша, рідна — довша на півгодини і має набагато кращий музичний ряд, тож дивитися потрібно її і тільки її (краще в нещодавно відреставрованій версії) 🙂

І ще факт наостанок — реальні події були набагато трагічнішими. Більше померлих, тяжкіші травми у капітана Нобіле і членів його команди; розстріл командира рятувальної команди льодоколу «Красін» Самойловича за шпіонаж та антирадянську діяльність (факт, який ні за яких умов не міг з’явитися у Червоному Наметі)…