А Гарфілд вже зустрічає весну…

До весни залишилося всього нічого — якихось два дні. Тож давайте пробачимо Гарфілду те, що для нього весна наступила сьогодні 🙂 Тим паче, що саме відсьогодні зовнішній вигляд коміксів трохи змінився (я сподіваюся, що зміни вам сподобаються)!

*Останній комікс — то спроба підсадити Гарфілда на Великий Піст 🙂

Бажаю всім справжнього весняно-п»ятничного настрою!

Я щаслива людина!

Сьогодні у мене своєрідне свято — нарешті я буду шаблонити за допомогою професійних графічних редакторів, а не в недолугому Пейнт-неті. Після розробки чергової кнопочки мене пожаліли і встановили на робочий комп’ютер ліцензійне ADOBE CREATIVE SUITE 4 WEB PREMIUM.

В нашій компанії використовують тільки ліцензійне програмне забезпечення, тому дочекатися, доки придбають потрібну програму або розширять ліцензію так, щоб програмою міг користуватися не тільки дизайнер, а ще якась людина — то складна і довга справа. Але так склалися обставини, що відсьогодні я маю ADOBE CREATIVE SUITE 4 WEB PREMIUM. Це — повний пакет програм від Adobe найновішої, 4 збірки: Photoshop, мій улюблений іllustrator (до речі, жабку до он тієї замітки малювала я власноруч, в іллюстраторі), Flash і ще багато-багато чого. Почуваюся мільонером 🙂

Пишу  в Блокноті, поки програми завантажуються, бо інсталяція вимагає закриття браузерів. Але вже руки сверблять відкрити одне-єдине віконечко і все це запостити ^)

P.S.: А під час інсталяції інтернет дуже сильно гальмує.

Для приватних підприємців, ПФУ

Я точно знаю, що на Блоксі осіб-приватних підприємців багато 🙂 Якщо ви — приватний підприємець і не ознайомлені з оновленою процедурою подання звітів до Пенсійного Фонду, цей ресурс саме для вас: zvitdopfu.com

На сайті, присвяченому звітам до Пенсійного Фонду можна знайти все: бланки та інструкції до їх заповнення, рекомендації щодо складання відтепер щомісячних звітів, програмки для електронного звітування… Коротше кажучи, все що може виявитися потрібним у цій справі приватному підприємцю 🙂

Післяопераційне, або як моя кицька перетворилася на ракету зі збитим прицілом

Минулий тиждень виявився для мене напрочуд важким. Як то кажуть, неприємності самотньо не ходять — обов’язково парами або цілими компаніями. От і цього разу — мало того, що після переноса на нові сервери дещо поламалося на Блоксі (і фікситься ще й досі), у мого оточення також щось поламалося.

Серйозно захворіла бабуся, і ми з рідними по черзі у неї ночували. Сьогодні вже мають покласти до лікарні на обстеження, бо в домашніх умовах лікар нічого путнього сказати не може. За ті лічені дні що мене не було вдома, в кицьки розпухло вухо до розмірів добрячого вареника. В п’ятницю з важким серцем пішла на роботу, бо завдяки новим серверам могло вилізти все, що завгодно. А в суботу зранку помандрували ми з Басею до ветлікарні.

Виявилося, що діагноз я поставила кицьці правильно ще до зустрічі з лікарем. Вже деякий час я закапувала їй крапельки у вуха, щоб позбутися вушних кліщиків. Але чи то крапельки були погані, чи кліщики витривалі — моє домашнє лікування затягнулося. За ті дні що мене не було, ніхто Басьці не забороняв дряпати вуха, тож десь вона зачепила лапою судину і з вуха утворилася суцільна величезна гематома.

Лікар запропонував тривале лікування замість операції — моїй Басьці 14 років тож було незрозуміло, чи перенесе вона наркоз. Потрібно було протягом тижня декілька разів відтягувати штиркалом з вуха кров та мастити його протизапальними ліками.  Але запропонувати подібне лікування одне, а от зробити все це зовсім інше діло 🙂

Кицька поводилася як справжній ніндзя: мовчки викручувала голову так, що потрапити у вухо було неможливо. Коли з нею не зміг впоратися здоровезний дядько-лікар (поміж ділом проштиркнувши вухо два рази наскрізь), стало зрозуміло, що без наркозу ми нічого не зробимо. Тільки справжня ніндзя могла з пов’язаними лапами, коли її тримають 3 людини, уникнути штиркала. «Якщо ви зафіксуєте мені лапи, голову і тіло, я буду нестримно теліпати вухом, і нічого ви не зробите!»

Прослухавши серце, лікар виявив, що за станом здоров’я у Баськи воно на рівні 5-6-річної кішки, тож наркоз зробити цілком можливо.

Було вирішено робити операцію. Тепер моя Бася схожа на радар:

Після операції я вирішила, що найскладніше вже минуло. Але все було попереду 🙂 За словами лікаря від наркозу відходити кицька мала почати години через чотири. Насправді ж ми тільки-но встигли довезти її додому і зробити собі кави, як з кімнати роздалося голосне нявчання. Бася лежала на дивані, замотана в мою кофтину і кліпала переляканими очима. При цьому очі дивилися одне вліво, інше вправо і вгору. Хвилини через дві почали рухатися передні лапи. І тут почалося. Кицька намагалася уповзти кудись на передніх лапах (а краще сказати, впасти з дивана вниз головою) і її постійно треба було завертати. Коли я переклала її разом з кофтиною на підлогу, вона почала безладно повзати кімнатою, врізатися в усе, що тільки можна та валитися то на один, то на інший бік. Зупинити це божевілля було неможливо. Я спробувала покласти хвору до коробки. Через 2 хвилини коробка була перевернута догори дригом і повзала кімнатою з кицькою всередині.

Мабуть, треба сказати пару слів про мою Баську. До цього вона жодного разу не була у ветлікарні. Це не дивлячись на те, що два рази літала за горобцями з четвертого, і ще два рази — з другого поверхів. Найсерйознішою травмою від таких «польотів» був один вибитий зуб і поламані кігті. Зазвичай через годину після відлежування вона знов бігала квартирою. Одного разу вона втекла з квартили і просиділа 3 тижні в підвалі. Якось брат увечері повертався додому і побачив як схожа на нашу кицька шугонула до підвалу. Наступного ранку він визвав слюсаря, взяв у нього ключі і сам поліз в гості до пацюків у пошуках Басі. Бася була знайдена та повернута додому; відмивали їх з братом разом 🙂

З віком її навіженість нікуди не пропала. В коридорі у нас зараз немає ані верхніх вішалок, ані антресолей, бо раніше кицька мала звичку затаїтися на них а коли прийдуть гості, пригати їм на голову. Зараз це перетворилося на звичку пригати на мої плечі прямо з підлоги та влаштовуватися на них смугастим коміром. Якщо не знімати з плечей, цей комір може просидіти години, щось тихенько наспівуючи собі під ніс. Взимку це навіть добре, а влітку якось не дуже.  Я все чекаю, коли моя Баська як справжній піратський папуга, почне горланити: «Піастри! Піастри!» Але досі такого дива ще не сталося.

Тож слідуючи законам своєї поведінки через 4 години після наркозу моя кицька замість того, щоб почати від нього відходити, безладно бігала квартирою, врізаючися в усе по черзі, бо її руль (тобто хвіст) від наркозу ще не відійшов… Мені залишалося тільки ходити слідом та підіймати перекидані нею речі. До захисного коміра вона також ніяк не могла звикнути, а змиритися з ним — і подалі (вночі Бася примудрилася його з себе здерти), тож в ітозі їй стрельнуло в голову що найкращий вихід в цій ситуації — пересідити складний момент на моїх плечах.

Як тільки я її знімала, вона починала ганятися за мною по всій квартирі, голосно нявкати і зловивши мене, навіжено видиратися по одежі нагору. Якщо мені вдавалося її зняти та десь закрити, з полиць методично починали зкидуватися книжки, потім — відкриватися дверцята шаф і вивертатися на підлогу одежа.

Коротше, якщо є бажання перетворити вихідні на суцільний ад, зробіть кицьці операцію 🙂

П.С.: Можливо, комусь знадобиться: подібна операція коштує 200 гривень, і ще 200 витрачається на післяопераційне лікування (спеціальний корм, краплі та захисний комір). Тож якщо ваші коти дряпають вуха, краще одразу проконсультуватися з ветеринаром і придбати нехай дорогі, але дієві ліки.