Сьогодні в маршрутівці :)

Жіночка:

— Водій, зупиніть біля поліклініки.

Через хвилину:

— Водій! Я ж просила біля поліклініки!

Водій:

— Зупиню на зупинці.

Голос іншої жіночки позаду:

— Ми ж платимо гроші, ви маєте зупиняти де скажемо!

Водій:

— А штраф за те, що я зупиню не на зупинці теж ви заплатите?

Мовчання. Через півхвилини зупиняється на зупинці.

Через п’ять хвилин, та ж сама жіночка позаду:

— Водій! Навіщо ви тут залишили колесо?! Мене штовхають, а ви тут колесо залишили!

Ніякове мовчання по всій маршрутівці.

— Я до кого звертаюся?! Навіщо ви сюди поклали колесо?! Навмисне? Я хочу сісти, бо заплатила гроші, а замість мене сидить ваше колесо!! Заберіть його негайно!

Якийсь чоловік, булькаючи від сміху:

— І ку-ку-куди водій має забрати те колесо?

— До себе!

— І де ж ви сядете — на підлозі?

Сміх маршрутівкою.

— Нехай забере колесо до себе а на його місце поставить ще одне сидіння!

Втрутилася ще одна жіночка:

— Але ж подумайте, саме зараз це зробити неможливо.

— То хай послухає, і зробить потім! Водій, ви мене взагалі слухаєте?!

Вже не сміх, а реготання маршрутівкою.

Водій:

— Що там таке? (Йому було не чутно, бо всі дуже сильно сміялися).

Хтось з молоді відповідає:

— Та нічого, якійсь пасажирці не подобаються ваші колеса.

-Які колеса?…

Паралельно з цим базаром ще одна жінка бідкається, що їй зараз виходити і геть нічого не чутно.

— О, мені зараз виходити, а завдяки колесам водій може не почути. Треба буде кричати!

Потім звертається до дівчини, що стоїть попереду біля дверей:

— О, ви також будете?

Дівчина відповідає піднесено, з ентузіазмом:

— Що буду? Кричати?

— Та ні, виходити…

Обожнюю Київ 🙂

Суцільна японізація

Рік за роком, повільно але послідовно японська культура просочувалася в моє життя. Ще в шкільні роки я захопилася орігамі та ікебанами. Потім як і багато інших дітей, підсіла на Трансформерів/Покемонів, а от Сейлормуни і ще декілька «дівчачих» серіалів що транслювалися на ТБ в ті часи, мене не зацікавили. Далі з’явилися суші та складна наука їсти паличками, пристрасть до мінімалізму в дизайні власної кімнати. Я вже не кажу про те, що спати та їсти на підлозі – то мабуть прописано на якому генетичному рівні в моїй крові. Додам ще любов до якісного аніме і манги, а тепер і пейперкрафтинг разом з амігурумі… і кого ж тоді побачу? Навіжену схибнуту японізовану фанку.

Але ні, з фанкою якось не складається. Бо не стала я анімешником, ані ще кимось, хто мріє пов’язати своє життя з Японією. Мало того – думка пожити в країні Сходу Сонця в мене викликає тільки жах і слова «ні за що в світі!» Я про це думала вчора, сидячи ввечері при свічках біля комп’ютера та переглядаючи якесь аніме – більше робити було все одне нічого, бо електрична лампочка вибухнула, а замінювати її було надто темно. І щось корисне робити теж було надто темно 🙂 Тож сиділа та думала про далекі світи. І вирішила, що краще буду любити Японію здалечка. Чому так – спробую пояснити в цій та ще декількох присвячених Японії замітках 🙂

Почну мабуть, з дуже мудрого вислову: «Не все те золото, що блискотить», або: «Не все таке, яким здається на перший погляд»

Що ми з вами бачимо в середньостатичному японському аніме?

А) Багато сексу;

Б) Насильства;

В) Тісне переплетіння міфологічної казковості з буденним життям.

Враховуючи ці три пункти можна прийти до висновку, що середній японець – то сексуальний маніяк з якимись надздібностями та розхитаною психікою. А в японських школах взагалі бозна що коїться – дівчатка своїми куценькими короткими спідничками збуджують бідних занадто збудливих вчителів та грішать наліво і направо.

Скажу чесно: перегляд деяких аніме без знання фактів може відвернути цікавість до Японії надовго, якщо не назавжди.

По-перше, ніякі японці не маніяки насправді. За статистикою японці то нація, що найменше займається сексом. Тобто, для одруженого японця секс раз на півроку то нормально. Така ситуація склалася завдяки (знову ж таки за статистикою) повального японського трудоголізму. На роботі вони себе так виснажують, що на різноманітні радості життя сил вже не вистачає. А що наболіло, про те і фильми знімаємо.

По-друге ми звикли що якщо мультики – то це дітям.  Аніме ж то зовсім інше, більшою мірою його роблять для дорослих. А насильства та сексу і в наших звичайних фільмах вистачає. Історично склалося, що художніх фільмів японці майже не знімають – у них і порно чи жорстка еротика то скоріше буде аніме, аніж фільм з живими акторами. Є пречудові аніме-стрічки, від яких діти (як і батьки) будуть в захопленні; а є такі, що не кожному дорослому варто дивитися. І якщо у ваші руки потрапить стрічка з семикласницею що ґвалтує свого вчителя, це зовсім не значить, що для японської школи таке в порядку речей. Це скоріше з області фантастики (або з області порно).

То як вийшло, що в нас подібні стрічки можуть бути забороненими, а в Японії ні? Чи це свідчить про сексуальну розбещенність нації? Я вважаю, що ні. І для цього є поважна причина – японське порно такого типу мальоване. В ньому нема справжніх дівчат-підлітків яких насилують дорослі; присутні тільки уява художника та сценариста. Дівчата-підлітки ніколи не тільки не візьмуть участь в подібній зйомці — вони не побачать цього аніме. Як і наші діти не бачать подібних стрічок, якщо батьки їх надійно приховують.

Тобто, просто слід пам’ятати, що аніме то не мультфільми, а повноцінні кінострічки. І перед тим як брати яке-небудь собі до перегляду дізнайтеся, до якого жанру це аніме належить. Про жанри та причини поширення в Японії анімаційних фільмів замість звичайних я розповім в наступній замітці з цього циклу 🙂

Це вам не орігамі

Розмірковуючи над тим, чи не взятися мені на вихідних за виготовлення якої-небудь чудової іграшки амігурумі, на кшталт опублікованих Кенгуру (за що дуже-дуже дякую!) вирішила докласти і свої 5 копійок до повальної японізації. Існує така чудова річ, як пейперкрафт або паперове моделювання в просторіччі. Що моделюють з паперу, або картону? Та що завгодно. Починаючи макетами домівок, автомобілей та літаків і закінчуючи дідами-морозами прибульцями:

Такий самий дід-мороз зустрічав зі мною нинішній Новий Рік, хоча збирала його не я 🙂 Потім були тигренята, а зараз дуже хочеться зклеїти такого щасливого крилатого слоника:

Пейперкрафтинг набув популярності в часи Другої Світової в Європі. Це пов’язано з тим, що папір був одним з небагатьох товарів який міг вільно розповсюджуватися європейськими країнами. Вже після війни разом з налагодженням економіки почали з’являтися пластикові конструктори та моделі; тож мода на паперові вщухла. Але зараз, з появою можливості розміщувати безкоштовні або відносно недорогі схеми в інтернеті та їх роздруківкою на звичайному кольоровому принтері, популярність пейперкрафтингу відродилася.

То до чого ж тут японизація? — запитаєте. Як виявилося, саме японські схеми найпростіше дістати 🙂 Чесно кажучи, такий слоник і дід-мороз — то дитячі забавки. От зібрати б щось на кшталт цього:

Вічні питання приватного підприємця

Ці питання зазвичай виникають під час стояння у довгій черзі до податкової. Або в пошуках інтернетом потрібних бланків. Або коли прочекавши годинку-другу поки полагодять базу даних з інформацією про твої платіжки, дізнаєшся що чекати і не варто було — сьогодні її не полагодять.

Я вже майже чотири місяці як іменуюся  приватною особою-підприємцем. Тобто людиною, яка працює сама на себе, або на когось за спеціально складеним контрактом. Є багато плюсів, коли працюєш таким чином — крім своєї роботи за контрактом можу робити в інеті будь що — відкривати магазинчики, створювати сайти та сервіси, за допомогою яких можна заробити гроші (ті ж самі платні гороскопи) і буде це цілком легально. Але недоліки… недоліки, або краще сказати, «питання» виникають частіше, аніж хотілося б.

1. Чому потрібно робити подвійну роботу і складати звіти про податки як до податкової, так і до пенсійного фонду? Якщо взяти до уваги, що до пенсійного фонду вже відраховується частина грошей,  з єдиного податку? Чи не доцільніше та розумніше сплачувати в податковій трохи більше за визначену суму замість того. щоб витрачати час на розраховування, скільки ж іще ти повинен віднести до пенсійного для того, щоб покрити частку між тим, що туди надходить з податкової і тим, що має бути насправді?

2. Чому так легко отримати свідоцтво про реєстрацію фізичної особи-підприємця і так складно зареєструватися в податковій потім?

3. Чому в цьому році квартальні звіти зі всього району приймаються тільки два дні та й то до третьої години ( не забувайте про перерву на обід)?

Ех, як багато ще усіляких питань крутилося в моїй голові, поки стояла в довжелезній черзі. Але то все питання риторичні, бо іншої відповіді крім тієї, що суцільний безлад в країні як зверху, так і знизу, я не знаходжу.