Garfield

З кожним днем на вулицях вкорінюється осінь. А з нею — холоди і дощі. А з ними рука об руку йдуть шморгання носом кахикання і гарячі малинові чаї. От і Гарфілд зустрічає осінню застуду. і як завжди, по своєму 🙂

Хвилини-години

Пам»ятаєте Маяковського?

«Кроха сын пришел к отцу,

И спросила кроха…»

Нещодавно знайшла варіацію на тему від Марії Вишневецької, дуже сподобалося:

Сутки

Сын спросил у мамы-утки:
— Мама, кто такие сутки?
И куда они летят?
И вернутся ли назад?

— От побудки до побудки
Пролетают-тают сутки,
Улетают в никуда,
Исчезают без следа…

Так сказала мама-утка.
Сын спросил:
— А их малютки?
Много ли у них сутят?
Вместе ли они летят?

— Да, у суток есть малютки.
Называют их минутки.
Друг за дружкою подряд
День и ночь они летят. –
Сын взволнован не на шутку:
— Мне хоть на одну минутку
Хоть глазочком бы взглянуть!

— Что ж, внимательнее будь.
Только что…
— Как? Неужели?
— Две минутки пролетели.
— Где? Когда?
— Да вот с тех пор,
Как ведем мы разговор.

І отак завжди — летять дитини-хвилини одна за одною, і не можеш зрозуміти куди день пішов.

Черговий Garfield

Знов п’ятниця, і знов бешкетник Гарфілд знаходить приводи надурити свого хазяїна. Бажаю всім вдалих вихідних а також Гарфілдової винахідливості в подоланні перешкод при досягненні улюбленого пирога, чи будь-якої іншої речі 🙂

Мої синці — не у важливих для виживання місцях

Нарешті дійшли руки до того, щоб трохи розповісти про свої враження від пейнтболу. Якщо двома словами — то весь романтизм, який був присутній в моєму відношенні до «гарячих точок», «солдат удачі» та снайперів, зник. Ну, до снайперів може ще щось і залишилося з того романтизму; бо сидять вони зазвичай на дахах-деревах-у-кущах заховані. А це значить. що кулі у них потрапляють не так часто як у звичайних солдат з передової. І є шанс вижити, піти з війни не покаліченим. У простих солдатів таких шансів дуже і дуже мало, на жаль.

За всю гру мені наставили три синці. Тобто, було три попадання — в праву і ліву руки та ліву ногу. Одного разу зарядили зеленою кулею в шолом; якби шолома не було, отримала б трохи по скроні. Що починаєш розуміти одразу, так це те, що ти ніяк не можеш передбачити, поцілять в тебе в наступному раунді, чи ні; не можеш уникнути попадання. Звичайно, є варіант відсидіти всю гру за якою-небудь загородою; але по-перше то не цікаво, а по-друге, в реальному житті ніхто не дасть отак відсидіти війну.

Вважаю, що пограти корисно всім. Бо починаєш розуміти, що в справжньому житті немає місця казкам про Рембо та суперменів — шалена куля може дістати будь-кого; і вернешся ти з війни чи ні, залежить взагалі не від тебе, а від долі, фортуни, банальної статистики врешті-решт. Я от думаю. Якби стрілянина була справжня, мене б не вбили, а тільки покалічили. Потрапила б я в шпиталь. А поки лікувалася, то й війна закінчитися могла б. Отримала б нагороду та повернулася додому героєм. Скажіть, ну звідки така уява? 🙂

А тепер трохи про саму гру. Знаходяться ігрові майданчики на території турбази (на жаль, її назви не пам’ятаю, але якщо комусь буде цікаво, позапитую в інших гравців). Іхати потрібно Житомирською трасою, кілометра зо два (можна пройтися пішки від метро Житомирська).

Нас грало по сім чоловік в команді; якщо підрахувати, то на півтори години гри вистачить 120-150 гривень з людини (в залежності від того, в якій кількості будуть використовуватися патрони). Перед грою команди проходять інструктаж, отримують камуфляжні форми та зброю:

Камуфляж краще за все вдягати поверх власного одягу — буде не так боляче 🙂 Дівчатам дають захисні жилети, хлопцям ні. Далі перевіряється, чи заправлені газові балони у зброї, вирішується, на якому майданчику починати гру. За грою спостерігає суддя. При порушенні правил (а їх багато) він може покарати; хоча за всі наші раунди такого не сталося 🙂

Бувають сюжетні ігри — треба донести прапор до своїх; битися за якийсь обраний об’єкт і таке інше. У нас правила були найпростіші — підстрелити всіх супротивників, а самому не попастися. Програє та команда, що першою покине поле битви.

Форма кожної команди має свій колір, але дізнатися, хто саме в тебе поцілив (чи в кого поцілив ти) майже неможливо. За однаковим одягом і масками може ховатися будь-хто. Ми здогадалися визначати один одного за кросівками (тож таким чином можу впевнено сказати, що на останньому фото я 🙂 ).

Після такої гри наступає гарна емоційна розрядка. Тож якщо у вас накопичилися незадоволення чим-небудь та немотивована злість з ображеністю, куди піти і все це «злити» разом з патронами, ви тепер знаєте.

Garfield

 

Всіх вітаю з черговою п’ятницею 🙂 Сьогодні замість мене з вами залишиться Гарфілд, а я скоро поїду в ліс пулятися фарбою в своїх співробітників (у нас буде корпоративний пейнтбол). Всі подробиці в понеділок :=)))

Енциклопедія професора Фортрана

Таку чудову червону обкладинку має ця книжка.

Вже на самому початку книжки дітлахам надається чудова можливість для творчості. Ви ніколи в дитинстві не мріяли порізати книгу і ніяк за це не відповідати? Енциклопедію можна було не тільки порізати, але й зробити при цьому чудові закладинки.

Так цікаво виглядає зміст книги.

А тут зображено перший комп’ютер Абетки 🙂

Нижче я публікую один з невеличких розділів книги під назвою ….

Ця книжка написана майстерно, за її допомогою надійно оселяються в голові основи інформатики. Звичайно, що зараз Енциклопедія виглядає застаріло (1991 рік видання), але я вважаю, що і сучасним дітлахам корисно познайомитися з професором Фортраном та його друзями. Іноді я мрію, що коли-небудь всі шкільні підручники будуть складатися таким чином — тоді не було б ані дітей, що погано засвоюють нові матеріали, ані прогульників.

Всім зацікавленим качати тут 🙂

Garfield

І знов до мого блогу завітав Garfield. Я боюся, щоб цього разу він не заснув на його шпальтах 🙂

Останній комікс з сьогоднішньої п’ятничної підборки пасує до нинішньої ситуації всесвітньої кризи, не знаходите? 🙂

Keepsake: подарунок на пам’ять

З комп’ютерних іграшок якщо і граю зараз в щось, переважно обираю ті, що з паззлами, загадками, головоломками. Нещодавно натрапила на прекрасну іграшку під назвою Keepsake (в перекладі з англійської — подарунок на пам’ять). Це одна з небагатьох іграшок. в яку я порадила б зіграти підліткам та й повністю дорослим людям теж 🙂 Якось так виходить, що розвиваючих ігор для дітей від 12 до 16 не так вже і багато. В Keepsake присутні величезна кількість головоломок, захоплююча графіка, цікавий сюжет і можливість брати підказки, що як і за чим робити.

Історія починається з обміну подарунками на пам’ять між двома подружками перед довгою розлукою. Одна з дівчинок, Селеста, після загибелі матері поїхала з батьком до магічного університету. Інша — Лідія, залишилася в рідному місті. Минув час, дівчата виросли. І от Лідія назбирала грошей, щоб також вступити до магічної школи Драгонвейл. Вона з нетерпінням очікувала зустрічі з подругою дитинства, але…. Але коли дісталася до Драгонвейлу, виявиля, що школа магії пустує. Замість учнів та викладачів дівчина побачила величезні лункі зали без єдиної душі. От тільки в одній з шаф майстерні було замкнено розмовляючого вовка, який доказував, що він зачарований дракон, та в садку біля школи валялася лялька, яку Лідія дарувала Селесті 8 років тому.

Протягом гри пропонується безліч головоломок, які потрібно вирішити, розшукуючи відповідь на запитання: «Куди всі поділися»? Ви будете блукати величезною магічною школою разом з перетвореним на вовка драконом Заком — страшенним боягузом, який лякається темноти, висоти, лісових хащів, своєї тіні врешті решт…. Насолоджуватися казковими краєвидами, вирощувати магічні дерева, варити зілля, за допомогою якого зачарований дракон зміг би повернути собі справжню форму; а зваривши те зілля, перетворити вовка-дракона в сіамського кота, пройдете 3 магічні іспити, намалюєте картину….

Цю іграшку можна приймати як заспокійливе — блукаючи пустельними залами і галявинами, ти ніби і сам залишаєшся на самоті. І її з легким серцем можна пропонувати своїм дітям — на відміну від усіляких Квейків та Діаблів Keepsake насправді чудова розвиваюча гра.