Японський кіт Мару

 

 
Цей кіт заслуговує на окремий розділ Абсурдопедії — чотирилапе море пухнастого позитиву 🙂 Це дуже відомий кіт, було знято багато відео з його участю. Ще декілька веселих епізодів з Мару можна переглянути тут 🙂
Таке відчуття, що паперовий пакет на голові йому анітрохи не заважає орієнтуватися на місцевості. 
 

Детектив Аннети

Не можу не поділитися своїми враженнями від цього блога: detictive.blox.ua Вже котрий день підіймаю ним настрій разом з багатьма знайомими 🙂 У блозі — детектив, який пише дванадцятирічна блогерка Аннета. Моя котяча абсурдопедія разом зі страшилками і рядом не відпочивали, чесно!

Твір «Моя мрія»

Хочу підтримати популярний в уанеті (українському інтернеті) флешмоб. За якими словами люди приходять на блог sometales.blox.ua? 🙂 Знаєте, а все не так вже і погано. Жодного слова або словосполучення, пов'язаного з "мп3, скачати, халява, секс, еротика" не знайдено. За таким до мене люди не ходять. Ходять переважно за… загадками та мріями у різних варіаціях. Так, на першому місці чомусь опинилося таке: "твір моя мрія". До речі, повторювалося словосполучення неодноразово, в різних варіаціях: "твори — мрії дитинства, твори на тему моя мрія, твір про що я мрію, твір що таке мрія". От сиджу та дивуюся: до чого б це? Я ж бо нічого не писала на цю тему. Чи писала? До речі, був ще такий запит:"твір на тему професія астроном" — звичайно, було б цікаво уявити себе астрономом, який викладає твори про свою професію, але я на жаль, не Астроном, а звичайна Абетка. Тому, наприклад, такий запит: "виставка літер" мене зовсім не дивує 🙂

Ну і за загадками до мене ходити — то не диво. Диво, це коли на шіснадцятому місці бачиш таке: "чому я обрав професію міліціонера", або на 28 — "цікаві відомості про шизофренію" 🙂

Незадзеркальна маячня

Вирішила розмістити одну зі своїх оповідок, з опублікованого, російською мовою. З цього оповідання можна сказати, почалося моє прозове творче життя 🙂 Завдяки цій оповідці я отримала великий досвід, який можна охарактеризувати таким чином: "Будь-який текст кожна окрема людина розуміє по своєму, та іноді вкладає у нього зміст, про який автор текста навіть не здогадується. І навпаки: буває так, що думка автора, яку він бажав донести до читачів своїм твором, залишається схованою поміж рядками і літерами."
А що у всьому цьому побачите ви?
 
 
 
Незазеркальный бред

Чеширский кот улыбался вовсю, но вот глаза почему-то были грустными.

Алиса отложила в сторону карандаш и переверенула рисунок — кот явно получился неправильный и смотреть на него не хотелось. Хотелось спать. Алиса зевнула и зашторила окно — ей не нравилось, когда соседи видели, как она переодевается. Вернее, один сосед с пятого этажа. Она была уверена, что у него есть бинокль, так как при встрече вместо "здравствуйте" он заявлял Алисе, какого цвета у нее было белье прошлой ночью. "Извращенец скорее всего", — каждый раз при встрече думала Алиса, и молча проходила мимо.
Она сняла длинный зеленый свитер и кинула его на стул. Туда же полетели джинсы, носки и лифчик — особым стремлением к порядку девушка не страдала. Возможно, она даже любила беспорядок — раскиданные книги вперемешку с рисунками и тетрадями говорили сами за себя.
Надев ночную рубашку, Алиса пошлепала в ванную. Ванна у нее была самой обычной, если не считать того, что под раковиной жил Мартовский Заяц. Алиса его к себе не приглашала, но тем не менее он тут поселился и иногда шумел по ночам.
Честно говоря, Мартовский Заяц создавал одни проблемы — однажды он перекиул полку с косметикой, а потом затопил соседей. Естественно, что соседка ровно через двадцать минут прибежала к Алисе в гости. Она требовала с девушки полного ремонта квартиры или хотя-бы побелки потолков. Алиса пыталась сказать, что во всем виноват Заяц, но старуха этого и слушать не хотела. И правда — какой спрос с полоумного животного? А вот с хозяйки кватриры, да еще если оная особа обладает деньгами, спрос может быть очень хороший…
У Алисы деньги были. Но только иногда. А если уж совсем точно, то были они только до того момента, когда в гости приходил Часовщик. А приходил он не просто так — он приходил ее шантажировать. Часовщик считал, что Алиса украла Мартовского Зайца и требовал за него выкуп, а иначе он обещал обратиться к Червленой Королеве. Девушка понимала, что это не справедливо, ведь по логике вещей требовать выкуп должна была она, но с другой стороны — ей Заяц был абсолютно не нужен, а вот Часовщику нужен и еще как — ведь он лишился своей компании за вечным чаепитием, поэтому и выкуп требовал он.
Так или иначе, но сейчас это было абсолютно не важно. Сейчас важно было другое — поскорее лечь спать. Алиса выдавила пасту на зубную щетку. Паста была светло-зеленого цвета и напоминала старую знакомую Алисы — Гусеницу. Тем приятнее было чистить ею зубы.
Прополоскав рот, Алиса глянула в зеркало и увидела, что Мартовский Заяц корчит рожи за ее спиной. Она ответила ему тем же. Пристыженный Заяц уполз прятаться в унитаз — он никогда не умел так здорово корчить рожи, как это делала Алиса, и теперь понимал, что проиграл. Напоследок показав унитазу язык (ведь там сидел Мартовский Заяц), Алиса прошла в свою комнату и, погасив свет, завалилась спать.
Завтра ей предстоял очень трудный день — в гости должна была приехать мама, а она не очень-то любила Чеширсих Котов, Часовщиков и Мартовских Зайцев. Но, в принципе, их не любила не только мама — врачи, которые иногда лечили Алису, их просто терпеть не могли. Поэтому нужно было встать завтра пораньше и спрятать их куда-нибудь.
"Наверно, в шкаф" — думала Алиса, засыпая. — "Не думаю, что мама решит искать их там. Да, утром надо будет забрать Шалтая-Болтая с балкона, ведь если упадет, его потом не соберешь…"

 

Все завжди буває уперше

Багато водіїв вважають свої перші аварії своєрідним хрещенням. Я досить часто чула, як знайомі кажуть щось на кшталт: "Подряпав бампера сьогодні, тепер буду їздити спокійніше". Не в тому сенсі спокійніше, що не буде перевищувати швидкість, а в тому, що за законами ймовірності наступна аварія якщо і станеться, то не так вже і скоро.

У мене от теж на вихідних було своєрідне хрещення. Не аварія (машини не маю), а банальна крадіжка — витягли гаманець з сумки. Якщо зауважити, що до цього у мене жодного разу в житті крадіжок не траплялося, це був певний новий досвід.

Прикрим виявилося не те, що пропали гроші — їх було не так вже і багато, а те, що в гаманці лежала банківська картка. Таким чином вся субота була зіпсована перебіжками між банком та домівкою у процесі блокування старої картки та замовлення нової. І тепер здобутий таким чином Абетчин досвід каже, що:

1. Я роблю правильно, не тягаючи багато грошей з собою;

2. Якщо гаманці крадуть, краще обходитися без гаманця;

3. Якщо взагалі гроші крадуть, нехай роблять це перед зарплатнею, коли майже все вже витрачено 🙂

4. А банківські картки з собою носити не тре, бо з ними потім найбільше мороки. 

* Вот подумала, хорошо что это бесплатный блог. * 

Страшилки

Знайшла у нас на Блоксі такий блог.
Чомусь відразу почали лізти у голову дитячі страшилки про чорну труну на колесиках, валізу, що їхала до якоїсь дівчинки і так далі. А ви знаєте, що є страшилки, які добре закінчуються? Якщо ні, то почитайте історії Тіма Собакіна у моєму перекладі 🙂
Увага! Усім знайомим вам дітям читати ці історії слід замогильним голосом з лиховісними завиваннями:
 
 

Чорна праска

Одна дівчинка зустріла на вулиці страшну бабцю і перевела її через дорогу.
— Ти гарна дівчинка, — сказала бабця. — Я хочу зробити тобі подарунок. — І вона дістала з сумочки Чорну Праску.
Коли вдома у дівчинки всі позасинали, з-під стола почувся гидкий шурхіт — шур… шур… шур.. Це по підлозі повзла Чорна Праска. Її шнур вигинався, як змія — шур… шур… шур…
Почувши шурхіт, дівчинка прокинулася і побачила, як Чорна Праска заповзає на шафу.
— Чорна Праска! — закричала перелякана дівчинка, — ти хочеш впасти з шафи і вдарити мене по голові?
— Не хочу я нізвідкіля падати — шур.. шур.. шур.. — сказала Чорна Праска. — Просто я хочу випрасувати твоє плаття! Он яке воно зім'яте!
З діловим шурхітом вона пролізла до шафи, випрасувала плаття і заповзла назад під стіл.
Дівчинка була дуже перелякана. Але батьки її не сварили, вони попрохали її випрасувати інші речі. Татову краватку та мамині рукавички.

Жовті зуби

Один хлопчик зустрів на вулиці страшного чоловіка. коли чоловік позіхав, можна було побачити, що у нього зовсім нема зубів.
— Дядечко, а де ж ваші зуби? — запитав хлопчик.
— Сьогодні вночі дізнаєшся!
Хлопчик повернувся додому та ліг спати. Він зовсім забув про страшного чоловіка.
Але у північ вікно розчинилося, і до кімнати залетіли Жовті Зуби. Вони огидно клацали — клац! клац! клац! Хлопчик почув клацання і прокинувся.
— Жовті зуби! — перелякано крикнув він, згадавши про страшного дядечка. — Ви життя моє хочете забрати?
— Не потрібно мені твоє життя — клац! клац! клац! — сказали Жовті Зуби. — Мені потрібна творя зууубна щітка!
І з лиховісним клацанням Зуби кинулися до ванної кімнати, схопили зубну щітку та вилетіли у вікно.
Хлопчик дуже перелякався. Але батьки його не сварили. Вони просто купили йому нову зубну щітку. Аж за 2 гривні 25 копійок.

Листя трави

Вчора Jk запитала у коменті, чи не знає хто, де можна знайти цю книгу. Я дала посилання на англійський сайт, присвячений Уолту Вітмену. А потім вирішила пошукати на російській мові. Для мене Вітмен — особлива людина. Його твори хочеться запам'ятовувати так само, як твори Тарковського. Вони схожі за змістом, схожі своїми текстами, просякненими любов'ю і мудрістю.

…Волт Вітмен народився 31 травня 1819 року у фермерській родині у селі на Лонг-Айленді, пустельному пагорбистому острові, де повітря було просякнуте солоним диханням океану, а погляд людини охоплював два безмежжя: неба й водної стихії. «Ще хлопчиком я мріяв написати щось про морське узбережжя, про той таємничий обрій, що розділяє, об'єднує, як у шлюбному союзі, непорушне і мінливе… про велике зіткнення дійсного з ідеальним»,— згадував пізніше поет…

Я захопилася Уітменом ще в школі — зараз його твори включено до шкільної програми. Але, як і інших англомовних поетів, читала переважно в оригіналі. Чому — можливо, пізніше розповім 🙂 Ось одне з найперших прочитаних, з улюбленого, зі шкільного підручника: 

Спитала дитина: «Що таке трава?» — і повні пригорщі мені простягла.
Що відповісти дитині? Не більше за неї я знаю, що таке трава,
Може, це вдачі моєї прапор, із зеленої — барви надії — тканини зітканий.
А може, це хустинка від Бога,
Запашна, умисно нам зронена у подарунок, на згадку,
Десь у куточку й вензель власника, — щоб помітили ми, звернули увагу, запитали — чия?

А може, трава — така ж дитина, зрощене зелене немовля.

А може, це ієрогліф такий самий,
Що означає: «Росту, де багато землі й де мало,
Між чорними та білими людьми;
Хай то буде канадець, вірджинець, конґресмен чи негр, —
всім даю я одне і однаково всіх приймаю».

А тепер вона ніби схожа на гарне, непідстрижене волосся могил.

Я буду ніжний з тобою, траво вруниста,
Може, ти ростеш із грудей юнаків,
Може, я полюбив би їх, якби знав раніше,
Може, ти проросла зі старих чи з немовляти, що недовго
було біля материнського лона,
Може, ти і є материнське лоно.

Надто темна трава ця, щоб рости з сивини старих матерів,
Вона темніша за безбарвні бороди стариків,
Затемна, щоб рости з блідо-рожевих піднебінь.

О, я чую нарешті мову стількох язичків,
I відчуваю, що недарма вони проросли з піднебінь.

Шкода, що не можу я тлумачити натяки на юнаків і юнок умерлих,
I натяки на дідусів і бабусь, і немовлят, що недовго були
біля материнського лона.

Що ж, по-вашому, сталося з юнаками й старими?
Що, по-вашому, сталося з жінками й дітьми?

Вони живі й десь їм незле ведеться,
Найменший пагінчик свідчить, що смерті нема насправді,
Бо, якщо вона й з'являлась, то вела за собою життя, — смерть не чигає
в кінці шляху, щоб життя зупинити,
Смерть-бо гине при появі життя.

Усе рине вперед і вшир, ніщо не щезає,
I смерть — це не те, що гадають, — це краще.

Згадуючи, таки знайшла посилання на російську версію збірки "Листя трави". Ось, кому цікаво: www.sem44.narod.ru/uitmen/wwbibl.htm 

А я знаю, що почитати :)


Вчора відбулася конференція, присвячена відкриттю Всесвітньої цифрової Бібліотеки, що наразі удоступнює всім бажаючим можливість ознайомитися з унікальними історичними публікаціями та архівами зі всього світу. Сьогодні я вже встигла побувати в цій бібліотеці, вирушивши у минуле нашої цивілізації десь на годину. Бо насправді це дуже цікаво.
 
 
 
Бібліотека працює на семи мовах, серед яких присутня російська, тому проблем зі здобуттям інформації не виникло. На головній сторінці — імпровізованій мапі світу, обираєте одну з культур, з якою хочете ознайомитися. Наприклад, європейську. Наразі в архіві Європи — 380 об'єктів. Для бібліотеки, що тільки відкрилася, не так вже і мало.
Першою на око впала стаття про древню та сучасну Швецію. Ось що читаємо в описі документа:

"Документ Эрика Далберга "Suecia antiqua et hodierna" ("Швеция в древности и в наше время") является самым известным архитектурным и топографическим документом Швеции эпохи расцвета империи. Далберг был высококвалифицированным государственным чиновником и чертежником. При помощи своих ассистентов он создал большое количество эскизов и рисунков с изображением поселений, усадеб и фортификационных сооружений с целью возвышения Швеции в ее стремлении стать общепризнанной европейской державой. Впоследствии чертежи были превращены в гравюры ведущими европейскими граверами нашего времени. Первое издание этого монументального труда, насчитывающего около 400 медных гравюр и офортов, появилось только после смерти Далберга.


Составитель

Далберг, Эрик (1625-1703) 


Дата создания

1698-1715"


Відкриваємо книгу у встроєному флеш (здається мені, що флеш) редакторі та передивляємося усі ці старовинні гравюри! Або завантажуємо їх у pdf'і. Наступним я натрапила на древню книгу, присвячену лицарському кодексу. І відірватися від неї довго не мала змоги 🙂 На жаль, стара англійська для мене виявилася незрозумілим набором літер. А так хотілося прилучитися до справжнього лицарства!
 
 
 
Ось що написано про цю книгу в анотації:

"Эта книга, посвященная кодексу поведения рыцаря, была написана на французском языке около 1410 года Кристиной де Пизан, первой в Европе признанной писательницей, автором многих книг. Она была переведена на английский язык и напечатана Уильямом Кэкстоном (прим. 1422– 91 гг.) в 1498 году по приказу короля Генриха VII, пожелавшего распространить книгу среди английских солдат. В книге содержится не только кодекс поведения рыцаря, и в частности, правила обращения рыцаря-победителя с взятыми в плен противниками, но и практическая информация, которую Пизан тщательно подобрала из нескольких классических источников, в частности, правила выбора оптимального места для установки палатки и рекомендации по укреплению замка для того, чтобы он мог успешно выдержать осаду. Кэкстон был английским первопечатником. Он сам перевел с французского языка многие изданные им книги, зачастую добавляя прологи или эпилоги, тем самым демонстрируя как свою широкую эрудицию, так и искусство книгопечатника. Данная книга является примером инкунабулы; этот термин, заимствованный из латинского языка, дословно означает "из колыбели" и используется библиотекарями и библиофилами для обозначения книг, напечатанных в Европе до 1501 года. 

Автор

Вегетий Ренат, Флавий (Жил и работал в IV веке по Р.Х.) 

Валерий Максим 

де Пизан, Кристин (1364-1431) 

Боне, Оноре (Годы творчества 1378-1398 гг.) 

Фронтин, Секст Юлий (Годы творчества 97-103 гг. по Р.Х.) 

Переводчик

Кэкстон, Уильям (1442?-1491) 

Дата создания

14 июля 1489 г."

Коротше кажучи, є привід покращувати свою англійську. Хто також хоче долучитися до рідкісних середньовічних книжок, тримайте посилання: http://www.wdl.org/ru/

Також прошу відписатися в коментарях, якщо знайдете щось цікавеньке для себе!

Післяпісне

Великдень вдався, і мій піст також. Раніше постувала тільки один раз, і то всього 5 днів на жорсткому пості — один чорний хліб і вода. Постувати 40 днів на м'якому пості виявилося набагато складніше. Перший тиждень втрималася, наступні два — так-сяк, бо було багацько дней народжень і т. д. Останній пісний тиждень їла тільки різні каші, квашену капусту, яблука, горіхи і фініки. Чомусь не хотілося ані картоплі, ані хліба. Отож, деякі відкриття, зроблені мною завдяки посту 🙂

1. Вага тіла не змінилася, на відміну від постування на одному чорному хлібі та воді, коли за кожні два дні поста уходить по кілограму.

2. Чомусь найсмачніше з пакета мюслей висипається найпершим, а наостанок залишається один овес, навіть якщо перетрушувати пакет.

3. Почала їсти багато горіхів, м'яса не хотілося зовсім. Можна сказати, що я про м'ясо на ці дні просто забула. Іноді хотілося риби.

4. Найбільші страждання приносила відсутність солодощів, особливо якщо сидиш за програмним кодом і багато думаєш. Без глюкози мозок просто починав "скипати". У пригоді сталися фініки, які я взагалі-то не полюбляю — у звичайні часи вони для мене надто солодкі.

5. У передостанній пісний день виявила, що найбільше за все мені хочеться… морозива. Що і було виконано на Великдень 🙂

6. З поста треба виходити обережно. Навіть якщо захочеш, багато на свята не з'їси. Шматок паски, яєчко, яка-небудь риба — і більше вже нічого не потрібно.

7. А м'яса як не хотілося, так і не хочеться. 

Знов мені конкурси

Вирішила взяти участь в конкурсі «Блогер-щасливець» від організаторів міжнародного інтернет-форума — компанії «Industrial Media». Звичайно, як працівника інтернету, мене мають цікавити подібні заходи. Але справа не тільки в моїй роботі. Річ у тому, що ще до того, як прийти на Блокс, я деякий час співпрацювала з журналом «Мир Выставок». Це була навіть не робота, а навчання журналізму. Тобто, саме у цьому журналі вперше публікувалися мої статті, робилися перші спроби брати інтерв’ю та розшифровувати довгі, іноді погано зрозумілі диктофонні записи.
Звичайно, статті писалися про різноманітні виставки, які я на той час відвідувала. І що я хочу сказати – найцікавіші виставки зазвичай мають такі ознаки:

 

1. Міжнародність. Чим більше учасників з різних країн, тим краще.

2. Кількість семінарів, закритих/відкритих конференцій, конкурси.

3. Грамотний промоушен. Можна вкласти купу грошей на рекламу заходу, але рекламувати його не там, де треба. Це робиться досить часто. Замість того, щоб розповсюджувати інформацію серед зацікавленої аудиторії, її розпилюють по всім можливим місцям, привертаючи увагу великої групи людей, яку я умовно називаю сміттєсосами. Це такі дядечки та тіточки, що ходять павільйонами виставки і збирають усе, що погано (безкоштовно) лежить. Воно їм сто років не потрібно. Вони його викинуть через декілька днів. Але все одно – треба йти і збирати, як пилососи, і заважати зацікавленим відвідувачам спілкуватися з учасниками виставки. Тому кращі виставки зазвичай платні. Нехай заплатити потрібно копійки, але ці копійки та грамотна реклама будуть найкращими сторожами від сміттєсосів.

4. Виставковий центр. В Києві їх декілька. Та, чесно кажучи, Експоцентр, у якому проходитиме форум, я не назву кращим. Але для відвідувачів у цю пору року він має великий плюс у вигляді чудового лісу, на території якого знаходиться. Тобто, відразу після заглиблення у природу ІТ-технологій є гарна можливість заглибитися просто у природу 🙂

5. Велика цікавість до тематики. От зараз думаю, що цей пункт треба було ставити не останнім, а першим. Та нехай вже так. Де і як би не проводилася виставка, але якщо вас сильно цікавить її тематика – виставка сподобається вам за будь-яких умов.


Усі ці пунки можна вважати виконаними для форума. З моєї точки зору, звичайно) А якщо взяти до уваги, що в останній день проводитиметься міжнародна конференція розробників онлайн-ігор – то й перевиконаними. Якщо згадати про мої дослідження та багатий геймерський досвід, цей пункт виявився чи не найважливішим у рішенні взяти участь в конкурсі та отримати можливість безкоштовно потрапити на форум.