Аз Бука Літери

Рік за роком, повільно але послідовно японська культура просочувалася в моє життя. Ще в шкільні роки я захопилася орігамі та ікебанами. Потім як і багато інших дітей, підсіла на Трансформерів/Покемонів, а от Сейлормуни і ще декілька «дівчачих» серіалів що транслювалися на ТБ в ті часи, мене не зацікавили. Далі з’явилися суші та складна наука їсти паличками, пристрасть до мінімалізму в дизайні власної кімнати. Я вже не кажу про те, що спати та їсти на підлозі – то мабуть прописано на якому генетичному рівні в моїй крові. Додам ще любов до якісного аніме і манги, а тепер і пейперкрафтинг разом з амігурумі... і кого ж тоді побачу? Навіжену схибнуту японізовану фанку.

Але ні, з фанкою якось не складається. Бо не стала я анімешником, ані ще кимось, хто мріє пов’язати своє життя з Японією. Мало того – думка пожити в країні Сходу Сонця в мене викликає тільки жах і слова «ні за що в світі!» Я про це думала вчора, сидячи ввечері при свічках біля комп’ютера та переглядаючи якесь аніме – більше робити було все одне нічого, бо електрична лампочка вибухнула, а замінювати її було надто темно. І щось корисне робити теж було надто темно :) Тож сиділа та думала про далекі світи. І вирішила, що краще буду любити Японію здалечка. Чому так – спробую пояснити в цій та ще декількох присвячених Японії замітках :)

Почну мабуть, з дуже мудрого вислову: «Не все те золото, що блискотить», або: «Не все таке, яким здається на перший погляд»

Що ми з вами бачимо в середньостатичному японському аніме?

А) Багато сексу;

Б) Насильства;

В) Тісне переплетіння міфологічної казковості з буденним життям.

Враховуючи ці три пункти можна прийти до висновку, що середній японець – то сексуальний маніяк з якимись надздібностями та розхитаною психікою. А в японських школах взагалі бозна що коїться – дівчатка своїми куценькими короткими спідничками збуджують бідних занадто збудливих вчителів та грішать наліво і направо.

Скажу чесно: перегляд деяких аніме без знання фактів може відвернути цікавість до Японії надовго, якщо не назавжди.

По-перше, ніякі японці не маніяки насправді. За статистикою японці то нація, що найменше займається сексом. Тобто, для одруженого японця секс раз на півроку то нормально. Така ситуація склалася завдяки (знову ж таки за статистикою) повального японського трудоголізму. На роботі вони себе так виснажують, що на різноманітні радості життя сил вже не вистачає. А що наболіло, про те і фильми знімаємо.

По-друге ми звикли що якщо мультики – то це дітям.  Аніме ж то зовсім інше, більшою мірою його роблять для дорослих. А насильства та сексу і в наших звичайних фільмах вистачає. Історично склалося, що художніх фільмів японці майже не знімають – у них і порно чи жорстка еротика то скоріше буде аніме, аніж фільм з живими акторами. Є пречудові аніме-стрічки, від яких діти (як і батьки) будуть в захопленні; а є такі, що не кожному дорослому варто дивитися. І якщо у ваші руки потрапить стрічка з семикласницею що ґвалтує свого вчителя, це зовсім не значить, що для японської школи таке в порядку речей. Це скоріше з області фантастики (або з області порно).

То як вийшло, що в нас подібні стрічки можуть бути забороненими, а в Японії ні? Чи це свідчить про сексуальну розбещенність нації? Я вважаю, що ні. І для цього є поважна причина – японське порно такого типу мальоване. В ньому нема справжніх дівчат-підлітків яких насилують дорослі; присутні тільки уява художника та сценариста. Дівчата-підлітки ніколи не тільки не візьмуть участь в подібній зйомці - вони не побачать цього аніме. Як і наші діти не бачать подібних стрічок, якщо батьки їх надійно приховують.

Тобто, просто слід пам’ятати, що аніме то не мультфільми, а повноцінні кінострічки. І перед тим як брати яке-небудь собі до перегляду дізнайтеся, до якого жанру це аніме належить. Про жанри та причини поширення в Японії анімаційних фільмів замість звичайних я розповім в наступній замітці з цього циклу :)